Чи можна заходити до туалету у кафе в Україні?

«Тільки своїм відвідувачам ресторани, кафе та інші заклади не мають права відмовляти у відвідуванні туалетних кімнат. Поскаржитися на заклад, який не пустив вас до туалету з вулиці, зрозуміло, можна, але результату від подібної скарги не буде», — сказав Уваров у розмові з РИА «Новости».

Чому не можна сідати на унітаз у громадському туалеті?

Перше правило: не сідати на унітаз без покриття. Звичайно, на обідку унітазу повно різних бактерій та бруду, але не інфекцій. Це одне з правил особистої гігієни — не сідати на обід унітазу в громадських місцях.

Чи можна сідати на унітаз у громадському туалеті?

У найбільш ураженому становищі знаходяться жінки, які за своєю природою частіше торкаються туалетних поверхонь. — Жодних захворювань та інфекцій жінка в громадському туалеті підхопити не може за дотримання правил особистої гігієни. Перше правило: не сідати на унітаз без покриття.

IT-Agency
Запуск розсилки з нуля: яких проблем можна уникнути при переїзді на новий сервіс – IT-Agency

Як заспокоїти дитячу істерику

Як правильно заспокоювати дітей розповіла психолог Марина Бабушкіна.

Перше, з чим батьки мають впоратися, за словами експерта, це із власними установками. Хоча б усвідомити сім речей, які допоможуть значно легше і одночасно співчутливіше ставитися до дитячих сліз.

1. Дошкільнята в нормі багато плачуть

Наш соціум ще не сприймає негативних емоцій. Спокійна флегматична людина сприймається як зріліша, ніж емоційна. А штучна посмішка — як етичніша, ніж громадські переживання.Дорослі часом не знають, як упоратися з гнівом, смутком, ганьбою. Але ігнорувати їх не дуже безпечно навіть для здоров'я: пригнічені почуття потім обертаються психосоматичними розладами. Як кажуть психологи, йдуть у тіло.

Тому саме у 2–7 років (на цей вік доводиться найбільше істерик) дитина вчиться виявляти емоції та здоровим чином поводитися з ними. А це означає просту, але не зрозумілу більшості дорослих річ: у цьому віці дитина має плакати чимало. І це не означає, що батьки щось роблять не так чи що він хворіє.

Є ще одна причина. Дошкільник може плакати через те саме, що й немовля: не вміє доносити свої потреби словами. Якщо в 3–4 роки погано розвинена мова, сльози можуть бути способом комунікації. Тому дитину треба вчити розповідати хоча б про базові потреби, ввічливо звертатися. Під час такого тренування слід виконувати те, що малюк хоче.

2. Знайте ознаки неприродної реакції

Звичайно, існують реакції, коли щось не так і краще показати дитину психологу та неврологу. Насторожити мають конкретні симптоми:

– Щоразу під час істерики б'є себе або інших;

– блідне, затримує дихання, закочуються очі;

— хоч би як заспокоювали, плач триває не менше півгодини;

– Істерики по кілька разів на день, і їх кількість збільшується.

В інших випадках хвилюватися нема про що. Нехай дитина вчиться випускати пару. Сльози знімають напругу та приносять заспокоєння.

3. Не варто знецінювати емоції

Зазвичай істерики починаються у 2–3 роки, коли дитина починає усвідомлювати своє «хочу», а ще активніше, коли прокидається особистість: вона починає кликати себе не по імені («Дина грає» або «Макс хоче»), а «Я».Кожен із нас десятки разів на день стикається з тим, що його «хочу» не можна задовольнити, але ми маємо способи реагувати на це, допомогти собі та знайти інші варіанти. Ми можемо сказати собі, якщо, наприклад, з'ясували, що улюблена кава раптово закінчилася, що це неприємно, але навіть краще для здоров'я. Всі ці захисту дитина тільки вчиться напрацьовувати, і якраз у ті хвилини, коли плаче, і після цього. До того ж, його мозок не дозрів, тому немає достатньо вольових якостей для стримування себе. Коли малюк заспокоюється, це стає тренуванням для самоконтролю. Але вимагати від нього не плакати в цьому віці — те, що змушувати новачка піднімати важку штангу.

Найчастіше батьки не хочуть бачити сльози дитини, бо не можуть впоратися зі стресом. Навіть якщо вони знають, що все нормально, туманно згадують неприємні почуття під час своїх дитячих істерик (якщо за це лаяли, залишали наодинці, знецінювали). І тата з мамами роблять все, щоб припинити сльози якнайшвидше. Хтось починає критикувати: мовляв, причина не варта виїденого яйця. Хтось пропонує щось швидко робити, щоби вирішити проблему. Хтось карає або залишає дитину саму, щоб вона «викричалася». Але всі ці способи — не допомога малечі, а спосіб захиститися для батьків. Значно краще татам та мамам усвідомлювати це, навчитися заспокоювати себе та залишатися спокійними, коли дитина плаче. Це найскладніше щодо істерик.

4. Кожен має право на невдоволення

Коли дорослі щось забороняють, хотілося б, щоб діти спокійно змирилися з цим, а коли щось наказують зробити — одразу ж тікали виконувати, а не злилися. Але дитина це вже інша людина, яка має право на власні емоції. На невдоволення.Навіть якщо вона суперечить нашим бажанням. Це та сфера, де батьківське "хочу" не головне. Тому слід реагувати на дії, а не емоції. Коли ви забороняєте, наприклад, брати зайві насолоди, є сенс сердитися на порушення заборони, але не на сльози з цього приводу.

На жаль, багато хто не розрізняє дії та почуття. Яких прикладів життя не підкидає! Асоціальних батьків позбавляють прав на синів та дочок, а вони доводять: «Ми ж так любимо дітей», і нічого при цьому не роблять. Хтось переслідує "екс", і виправдовується: "Я так люблю його (її)".

Попрацюйте зі своїми очікуваннями. Краще подумати заздалегідь, у яких випадках дитина може плакати, щоб це викликало стільки негативу у вас.

5. Причини істерики можуть не торкатися її приводу

Коли малюк ридає через якусь дрібницю, вередує, це не означає, що причини немає. Можливо, він плаче, бо втомився, голодний, не виспався, погано почувається. Згадайте, як все навколо дратує, коли ви страждаєте від фізичного дискомфорту (наприклад, головний біль). Емоційне навантаження від свята або перевтома від гаджетів теж можуть спричинити істерику.

Ще один поширений різновид істерик – через нудьгу. Наприклад, у черзі в поліклініці батьки іноді кажуть малюкові: «Просто спокійно посидь». А він чомусь починає вередувати і зрештою накручує себе до ридання. Насправді, коли дитина змушена придушувати свою активність, це її «розриває». Він почувається не нейтрально, як дорослий у такій ситуації, а зазнає дискомфорту. Тому істерика – це видозмінений гнів на негативні переживання. Якщо запобігати таким ситуаціям (взяти з собою іграшки, улюблені книжки, провести зарядку під час очікування), проблем стане менше.

Попереджати варто і ситуації спокус. Скажімо, якщо йдете в іграшковий магазин і купуєте ляльку на день народження племінниці, то або не беріть малюка з собою, або хоч щось купіть і для нього. Заздалегідь скажіть, що там буде багато іграшок, до яких заглянемо у гості, але купимо сьогодні лише одну невелику.

6. Дитина не маніпулює

Існує думка, що істерика – це маніпуляція. Візьмемо найяскравіший випадок: дитина плаче без сліз (швидше голосить) до тих пір, поки ви не зміните рішення (наприклад, поки не купите бажане). Маніпуляція? Загалом цей термін означає, що поведінку іншої людини змінюють за допомогою обману або силою. Можна сказати, дитина обманює, адже не так вже й хоче плакати. Але більшість дітей не в змозі усвідомити, чи це так. Тобто, як мінімум, дурять і себе. Правда в тому, що у них закріпився спосіб отримувати бажане: треба істерити — і задовольнять бажання. Якби скрізь платили зарплату, тільки якщо поплачете, то й дорослі звикли б так поводитися.

А трапляється так зовсім не через хитрість дитини, а через досвід: кілька разів батьки змінюють рішення при щирих сльозах і це закріплюється в пам'яті. Тобто причиною проблеми є не маніпуляція, а непослідовність батьків. І відучити від цього можна лише одним способом: не міняти батьківське рішення через істерику. Звинувачення дитини у нечесності не допоможе.

Якщо істерики виникають найчастіше публічних місць, малюк потребує глядачів і ніби звертається до них, потрібно йти додому, як тільки таке відбувається. Але варто замислитись: це поганий сигнал. Дитина вже переконалася, що сторонні люди можуть вплинути на вас. Краще подолати свій страх засудження, попрацювати над собою, адже це підриває ваш авторитет в очах сина чи доньки.Істерики можуть пройти, а дитина так і сприйматиме вас не як особистість, а як «представника дорослих», який чинить як усі.

Як утриматися і не заплакати

Співавтор(и): Sandra Possing. Сандра Поссінг – особистісний тренер, оратор і підприємець із затоки Сан-Франциско. Спеціалізується на індивідуальному коучінгу, приділяючи особливу увагу способу мислення та лідерським трансформаціям. Пройшла підготовку в Інституті навчання коучої та має сім років досвіду як особистісного тренера. Має диплом бакалавра антропології, отриманий в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

Кількість джерел, використаних у цій статті: 16. Ви знайдете їх список унизу сторінки.

Кількість переглядів цієї статті: 368 169.

Якщо ви потрапили в ситуацію, коли вам хочеться заплакати, можливо, ви посоромитеся заплакати у всіх на очах і вважаєте за краще стриматися. Проте завжди пам'ятайте, що плакати — це добре, і всі роблять це. Всі мають емоції, і люди зрозуміють, чому ви плачете. Ось кілька порад, які допоможуть вам стримати свої сльози!

Як стримати сльози за допомогою фізичної дії

• Коли ви відчуваєте, що сльози навертаються, почніть повільно і глибоко вдихати через ніс, потім повільно видихайте через рот. При цьому «розслабиться» грудка, що утворюється в горлі, коли ви готові розплакатися, а ваші думки та емоції прийдуть до рівноваги.
• Спробуйте порахувати до 10. Коли думаєте, вдихайте через ніс. Між рахунком видихайте через рот. Рахунок допомагає зосередитись строго на диханні, а не на тому, що змушує вас плакати.
• Якщо ви зіткнулися з тим, що змушує вас плакати, то навіть один глибокий вдих допоможе заспокоїтись.Глибоко вдихніть, затримайте повітря на кілька секунд, а потім видихніть. У цей момент зосередьте свої думки тільки на повітрі, яке потрапляє у ваші легені та виходить із них. Глибоко дихаючи, ви зможете відсторонитися від об'єкта смутку, а потім із новими силами впоратися з її причиною.

• Скосіть очі і закотіть їх кілька разів. Безперечно, це краще робити, коли на вас ніхто не дивиться. Крім того, що так ви психологічно відволікаєте себе (адже, щоб скосити очі, потрібно сконцентруватися), також це фізіологічно завадить утворенню сліз.
• Закрийте очі. У цей момент у вас буде час, щоб подумати про те, що відбувається, заспокоїтись і не думати про те, щоб плакати. Заплющивши очі, глибоко дихайте.

• Стисніть верхню частину стегон або руки разом. Напруга має бути достатньою, щоб відволікти від причини, через яку вам хочеться плакати.
• Знайдіть щось ще, що можна стиснути, це може бути іграшка від стресу, подушка, деталь вашої сорочки або рука близької вам людини.
• Притисніть свою мову до неба або зубів.

• Якщо дозволяє ситуація або ви можете вийти на кілька хвилин, спробуйте посміхнутися, щоб зупинити сльози. Деякі дослідження показали, що посмішка може змінити настрій у позитивний бік, навіть якщо людині не хочеться посміхатися. [5] X Джерело інформації

• Випийте ковток води, щоб зняти напругу, викликану відкриттям голосової щілини. Випивши води, ви розслабите м'язи горла (і заспокоїть свої нерви).
• Якщо під рукою у вас не було води, дихайте рівно і кілька разів повільно проковтніть. Дихання допоможе вам розслабитися, а проковтнувши, ви підкажете організму, що немає необхідності зберігати відкриту голосову щілину.
• Позіхайте.Позіхання допоможе розслабити м'язи горла, що, у свою чергу, полегшить напругу, яку ви відчуваєте у горлі при відкритій голосовій щілині.