У XVIII столітті ще домінували традиційні форми одруження: наречений домагався згоди батьків, і лише після цього відбувалося пояснення з нареченою. Романтичні стосунки між молодими до шлюбу вважалися небажаними.
Свататися ходили з пирогом, дівич-вечори влаштовували з особливими піснями, а перед весіллям ходили на ворожіння. В день весілля наречену чекав особливий обряд – повиття. Дівчину зачісували та міняли дівочий головний убір на заміжній. На стіл подавали весільний коровай та традиційні страви.
У середньовіччя церемонія в селі була урочистою, наречена одягала свою найкращу сукню, їй розпускали волосся, покривали його покривалом. Нареченого і наречену накривали одним покривом, одягали обручки на безіменний палей лівої руки (через який проходить любовна вена в серці, за уявленнями того часу).
Головний передвесільний момент XIX століття – це вінчання, тобто поєднання двох люблячих сердець небесним благословенням. У день вінчання наречений через сваху чи тітку посилав нареченій «женіхову скриньку» з гостинцями та вінчальним приладдям – фатою, обручками, вінчальними свічками, духами, шпильками.